Читать онлайн Твори для дітей Вибране бесплатно
ДЕ НАЙКРАЩЕ МІСЦЕ НА ЗЕМЛІ
- Де зелені хмари яворів
- Заступили неба синій став,
- На стежині сонце я зустрів,
- Привітав його і запитав:
- Всі народи бачиш ти з висот,
- Всі долини і гірські шпилі.
- Де ж найбільший на землі народ?
- Де ж найкраще місце на землі?
- Сонце усміхнулося здаля:
- Правда, все я бачу з висоти.
- Всі народи рівні. А земля
- Там найкраща, де вродився ти!
1973
ЯК КУРКА НАВЧИЛАСЯ МОВЧАТИ
- Знесла курочка яйце
- І давай кричать про це.
- «Куд-кудак, куд-кудак —
- Знесла яйце, як ходак[1]!»
- За хвилину все село
- Про оте яйце гуло.
- Вчув і пес, що до яєць
- Був великий ласунець.
- Він узяв сковороду,
- Кликнув друзів на ходу,
- Мить – і вже з того яйця
- Зроблена яєшниця!
- Пси наїлись – і навтіч.
- Вранці знов знесла яйце,
- Та мовчала вже про це.
1951
НІЧНИЙ ГІСТЬ
- Хтось постукав уночі.
- Швидко я знайшла ключі,
- Відчинила, і до хати
- Зайченя зайшло вухате.
- Стало в кутику сумне,
- Каже: «Заночуй мене!
- Бо надворі завірюха
- І мороз хапа за вуха!»
- Батьків я взяла кожух,
- Вкрила зайця з ніг до вух
- І гадала, що гульвісу
- Вранці одведу до лісу.
- Встала рано, та дарма —
- Зайченяти вже нема.
- Чи запізно я збудилась,
- Чи зайча мені приснилось?
1964
БАРАН
- Став баран серед дороги
- І підняв бундючно роги.
- Я кажу: «Привіт, баране!»
- А він бух мене рогами.
- Ти до нього – чемно, мило,
- Та дурило – то дурило.
- Був і буде некультурним —
- Краще не вітаться з дурнем!
1964
ЯК ВЕДМЕДЯ РОЗБУДИТЬ?
- Ніч. У лісі кожен звір
- Спати йде на власний двір.
- Спить маленьке козеня,
- Що награлося за дня.
- Олень спить, і спить борсук.
- Але раптом… Що за звук?
- А! Це ведмедило спить,
- Ніби трактор гаркотить.
- Будиться, встає звірня:
- Той – з-під моху, той – з-під пня
- Той спросоння позіха:
- Що за патороч лиха!
- Той, кому вже храп допік,
- Шле ведмедю кольку в бік!
- Заєць бідний аж поблід,
- Бо ведмідь – його сусід.
- Він хропе, а зайців дім
- Ніби валиться при тім.
- Аж трясе зайчиська лють,
- Бо не може він заснуть.
- Кида й він крутим слівцем,
- Та під ковдрою, тихцем, —
- Щоб не вчув якийсь там біс
- Та ведмедю не доніс!
- Горопашний боягуз
- Одне вухо в’яже в ґудз[2],
- В друге – ясік[3] запиха,
- Щоб душа була глуха.
- З лютості на себе він
- Натягає п’ять перин,
- Зверху ще й матрац кладе,
- Сам улігшись на тверде.
- Та від храпу ліс шумить —
- Спати не дає ведмідь!
- Скочив заєць на ослін.
- «Що робить?» – міркує він.
- Рада є на це одна —
- Розбудити хропуна.
- Та самому страшно йти —
- Хто б це міг допомогти?..
- Тільки рись! Вона міцна
- І відважна звірина.
- Заєць – в рисі. Так і так.
- Все розказує бідак.
- Просить на усі лади:
- – Йди й ведмедя розбуди!
- – Не піду я, – каже рись, —
- – Потім ще і з ним борись
- Та кусайся цілу ніч,
- Адже він за таку річ
- Лютий буде, як дракон, —
- Та й мене вже хилить сон…
- Ось до вовка ти б зайшов —
- Той поможе. Будь здоров!..
- Заєць у вовчиська вже,
- Просить, вухами стриже:
- – Так і так. Хропе той сплюх.
- – Вже від нього я оглух.
- Так хропе, немов паси
- З мене він дере, – спаси!
- – Чи ти хочеш, – каже вовк, —
- – Щоб ведмідь мене затовк?
- Гнів бере таких персон,
- Як від них прогнати сон.
- Краще тихо будь, як миш,
- Потерпи, а вдень поспиш.
- Заєць думає: «Овва!
- В лиса мудра голова.
- Ось до нього я піду,
- Лис порадить на біду».
- Він – до лиса: – Так і так,
- Ти найбільший наш хитрак,
- Вирятуй мене з біди —
- Ведмедила розбуди!
- – Чи ти хочеш, – каже лис, —
- – Щоб ведмідь мене розтис?
- Чи ти дурень, чи мудрець,
- Схопить в лапи – і кінець!
- Заєць каже: – Ти піди
- Лагідно його збуди.
- Не штовхай і не кричи,
- В лаписько полоскочи
- Або пісню заспівай.
- Щось придумай, ти ж – мудрай.
- – Видно, – сумно каже лис, —
- – Що й у тебе ум заблис.
- Чом же не співаєш сам,
- Тільки ходиш там і сям?
- Чом не полоскочеш лап, —
- На безсоння ти ж заслаб!
- Думай, як не можеш спать,
- Полічи до двадцять п’ять,
- То й заснеться, друже мій,
- Йди додому й не дурій!
- Вже додому йде зайча,
- Втім, мурашку зустріта.
- – Що це, зайчику, тобі?
- – Бачу я, що ти в журбі.
- – Ах, мені немилий світ:
- – Розхропівся мій сусід,
- Спати зовсім не дає, —
- Каже заєць все, як є.
- А мурашка: – Розбудить
- Я Ведмедя можу вмить!
- Заєць думає: «Ой-ля!
- Хвалькувате це маля».
- Та бере його мерщій,
- Садовить на хвостик свій,
- І несе до тих воріт,
- Де живе ведмедів рід.
- Храп гуде, немов гроза,
- В двір мурашечка вліза…
- Що ж то буде, що буде?!.
- Заєць став собі і жде.
- А мурашечка – в замок —
- Та до хати… Звір замовк.
- Тиша! Потім лютий рев —
- Аж летять листки з дерев!
- Знову тиша. Зайчик рад.
- Йде мурашечка назад.
- Крізь штахетиння рідке
- Бачить заєць ще й таке:
- На одній нозі ведмідь
- То плигає, то стоїть.
- Щось із вуха витряса,
- З гніву сам себе куса.
- Заєць думає: «Ого!
- Ти шукай всю ніч того,
- Хто у вусі був твоїм,
- А ми спатоньки ходім!»
1965
КАЛАЧІ
- Несе киця на хвості
- Три калачі золоті.
- Один калач буде мати
- Моя мати.
- Другий калач для тата
- Несе киця хвостата.
- Третій калач для сестри.
- То вже три.
- Що ж, для всіх не вистача —
- Буду я без калача.
- Киця каже: – Пробач,
- Загубився твій калач.
- Сестра каже: – Тихо! Цить!
- Дам тобі свого вкусить!
- Тато каже: – Сину!
- Бери мого половину!
- Мати каже: – Не плач!
- Бери собі мій калач!
- А я вибігаю з хати
- Калача свого шукати.
- Через гори, через луки
- Стежкою біжу навскач…
- Гей, куди ж це закотився
- Мій калач?
1965
НЕПОРОЗУМІННЯ
- Пес у нашого сусіда
- Називається Сніжок.
- Білий він, немов зі снігу
- Має вшитий кожушок.
- Він біленький, він гладенький,
- Але ж лютий, мов яга.
- Півсела перекусає,
- Як зірветься з ланцюга.
- От вам хитрощі природи,
- Непорозуміння знак.
- А якщо поміркувати —
- Має бути все не так!
- Сніг повинен бути синім,
- Бо він падає з небес.
- Пес повинен бути чорним,
- Бо то чортів син – не пес.
1965
ДЯДЬКО ДОЩ
- Дядько Дощ стоїть над лісом
- Неба велетень сяга.
- Він сміється, мов залізом
- Дудонить: – Га-го! Га-га!
- Одягнувся, мов на свята,
- Запорозький в нього шик:
- Тучі шапка сивувата,
- Блискавки червоний шлик.
- Довжелезні срібні вуса
- Люто вітер розвіва.
- І тремтить пшениця руса,
- І втіка за горб трава!
1967
КАПЕЛЮХ
- В одному лісі білий гриб
- В історію печальну влип.
- Він у брилі посеред трав,
- Як пасічник, собі стояв.
- І, звісно, змалку боровик
- Скидати капелюх не звик.
- Він мамі й батькові на злість
- У капелюсі спить і їсть.
- Або зайде, бувало, в клуб
- І стане в шапці, наче слуп[4].
- «Скинь, – кажуть, – грибе, малахай!»
- А він як гляне – хоч тікай!
- В кінотеатрі гриб сидить.
- «Скинь капелюх!» – народ кричить.
- А він собі сидить, як мур, —
- Анітелень, ані мур-мур.
- Бувало, зайчик стриб та стриб…
- «Здоров був, друже!» – крикне гриб,
- Та капелюха не скида.
- Отож і скоїлась біда:
- Чудовий жовтий капелюх
- Приріс боровику до вух!
- Скупатись хоче гриб, але
- Купатися у шапці зле.
- Йому здається, що оса
- Його під шапкою куса!
- Нема рятунку! Хоч скоріш
- Ту шапку з вухами відріж!
ЗАГАДКИ
1
- Що то за такий співець
- Посеред обори —
- На голові гребінець,
- А на ногах шпори?
(півень)
2
- У зеленій суконці —
- На весняному сонці,
- В золотистому платті —
- При осіннім багатті,
- У білесенькій льолі —
- На засніженім полі.
- Так одягаюсь —
- Як називаюсь?
(берізка)
З
- Без рук, без ніг,
- Без крил і без мотору —
- На землю ліг,
- А потім знявся вгору.
(дим)
4
- Не літає, хоч має крила,
- Хліба не їсть, хоч робить на хліб.
- Слабне без вітру, а з вітром – сила,
- Працює невтомно по декілька діб.
(вітряк)
2011
МУРАШКА
- Вилізла мурашка на лопух,
- Подивилась весело навкруг:
- – Скільки тут повітря і тепла,
- Я ж, дурненька, в бур’яні жила.
- Вилізла мурашка на ромен,
- Мовби крила виросли з рамен:
- – Що за диво – пелюстки в росі,
- – Як могла я жить на лопусі!
- Вилізла мурашка на таріль
- Соняха, що сяяв серед піль:
- – Боже, скільки золота й зерна!
- – Що ромен? Билиночка сумна!
- Вилізла мурашка на сосну,
- Глянула в далечину ясну:
- – Піді мною цілий світ лежить —
- – Як могла я на бадиллі жить!
- Над сосною чорна хмара йшла,
- Срібний дощик по землі тягла.
- А мурашка крикнула: – Зажди! —
- І взялась за ниточку води,
- Вилізла на хмару і лягла
- Біля сонця, горда, хоч мала.
- – Як могла я жити на сосні,
- Коли сонце впорівень мені!
- Розійшлася хмара дощова —
- Вниз летить мурашка ледь жива.
- Де вона – дарма питаєш ти,
- Вже її нікому не знайти!
1967
ПЛЕСО
- Люблю я заглядати в плесо,
- Очима досягати дна.
- Там щука блискає, мов лезо,
- І погляд мій перетина.
- Одначе я дивлюся знову:
- А що там глибше, що на дні?
- Діряву місяця підкову
- Я бачу в синій глибині.
- Це дивина: вода прозора,
- По дну застелена блакить,
- І щука – мов ракета скора,
- Яка до Місяця летить!..
1975
ЗАЄЦЬ
- Заєць має двоє вух.
- Як одним він рухає,
- Другим слухає вітрець,
- Що за полем дмухає.
- Одним вухом чує спів
- Миші під копицею,
- Другим чує, як іде
- Дядечко з рушницею.
- Так пасеться він собі
- Врунами зеленими,
- Так працює цілий день
- Вухами-антенами.
- А коли настане ніч,
- Спатоньки вкладається —
- Одне вухо стеле він,
- Другим накривається.
1972
ШКОЛА
- Наче вулик, наша школа,
- Вся вона гуде, як рій.
- І здається, що довкола
- Розквітають квіти мрій.
- Бігають, сміються діти,
- Та – лиш дзвоник задзвенить —
- Стане тихо, ніби в квіти
- Поховались бджоли вмить.
1973
СМЕРІЧКА
- Стоїть смерічка на горі
- У сонці, наче в янтарі.
- І ми до неї в гості йдем —
- Вона росте, і ми ростем.
- Стоїть смерічка на горі
- В снігу, неначе в киптарі.
- І ми до неї в гості йдем —
- Вона росте, і ми ростем.
1973
ОСІНЬ
- Небеса прозорі,
- Мов глибінь ріки.
- Падають, як зорі,
- З явора листки.
- А над полем нитка
- Дзвонить, як струна,
- Зажурилась квітка —
- Чує сніг вона.
1973
ПІСНЯ ПРО ПШЕНИЦЮ
- Сонце гріє, вітер віє, а вода тече.