Читать онлайн Наука про землю бесплатно
* * *
- Листку – ложечкою, дорозі – лопатою.
- Низом – суга, горою – моровиця.
- Везуть пісню в череві коня,
- І крізь рожеву золу
- Проростає зерно гірчиці.
* * *
- «Сини літатимуть», – погодились онуки,
- Відтявши дідам волосся.
- Виріс хміль, виросла лобода,
- Літає над світом серп, гукаючи:
- «Хто наступний»?
* * *
- Сім східців і дві повивальниці.
- Зруб на зрубі, а в грудях кораблик
- Із квіткою, замість вітрила.
- Відкривають ніч для кволих і безногих,
- Відкривають день: плаче гуска
- Сльозами, довшими від конопель.
* * *
- Сусіде в повітрі, обізвися.
- Вимов пелюстку, довшу від водограю
- Усі верхи, учі чвалом —
- І тільки свічка
- Сповіщає про першу заповідь тьми.
* * *
- Око на курячих ніжках, в руці коріння,
- Світять ведмедям і курчатам на роздоріжжі.
- Спалахне жовтим – бульбашкою зідхне трясовина.
- Спалахне фіалковим – хрящик грози
- Служить безхребетним за язичок.
* * *
- У листок загортають двері,
- Що літали по хаті.
- Вводять коня з яблуком на стегні.
- Довго п'ють із полив'яного кухля
- І крізь стелю відходять на відпочинок.
* * *
- Цар царів стеблини і повіву —
- Синій плащ, заволожений пурпуром —
- Везуть посланці слов в брокатних сувоях,
- Хрестяться й спльовують через ліве плече
- Де табуни лошаків
- Віщують кінець ночі.
* * *
- Добрий вечір, самотносте!
- Ось кухоль, ось кінь мій, ось моє серце.
- Путь моя фіялкова,
- Помисли, місяцем сточені.
- Не кажи: десь за горами.
- Кажи: тут, сьогодні, опівночі.
- Сьогодні. Зараз. Ніколи.
* * *
- Камінь? – Важче від каменя.
- Кров? – Болючіше всіх ран на світі.
- Вихор? – Попеліє душа, прірвою зяє розум.
- Ніколи. Ніде. Ніколи.
* * *
- Рідний із найрідніших,
- Ім’ям помаранчовий і перетинчастий,
- З душею, завиненою в каченя.
- Кажуть: «Дорога», думаючи про смерть.
- Кажуть: «Випадковість», думаючи про воскресіння.
- А ти все ще в пелюстці.
* * *
- Мачинами обвішали світ,
- Засвітили кадильниці для перепілок.
- Ховрахам дали зеленоногого поводиря.
- Крізь болота й урвища
- Понесла трава скриньку
- З власною тінню.
- Видзвонює глина: «Не вір місяцю,
- Він і в помислах
- Насаджує стокротки»
* * *
- Привид ходить із зіркою в руці, —
- Ліхтарі розібрали ще в минулому столітті. —
- Ворушить квочку із сонними курчатами,
- Та всі Гамлети втупились у скриньку телебачення.
* * *
- Білять зір, будівлі, повітря.
- Вікна, що продукують
- Хмарини й жінок
- З гусячими стегнами.
- Сусідка на бальконі тримає конячу голову
- Замість килима
- Й питає Всевишнього:
- Я кожного вечора майструю
- Тобі виступці
- З яблуневого цвіту.
- Чи Ти волів би,
- Щоб я не літала на яблуці?
* * *
- Ти сам. Ці двері останні і перші.
- Там за шатрами зміна династій,
- Зміна стебла, і зміна пам’яті.
- Тут нема проміжного.
- Хльоскають крила і ломлять хребти наймолодшим.
- Царство самотности – охровий вихор
- З блідою скойкою милосердя.
- Ти сам, – решта відлуння пустелі.
* * *
- Хто ти, провіснице тьми і паростків?
- Хто ти, найближча, найдальша, по той бік?
- Яблуко Гесперід? – Навколо Аїдів присмерк ґраната.
- І лише твоя рука, що воскрешає мертвих.
* * *
- Берег, тугіший від шкірки помаранчі.
- Натовп без долі й призначення.
- Ім’я з малої, ім’я з великої літери.
- Із покоління в покоління
- Передають, замість серця,
- Ґудзики від старої камізельки, Примовляючи:
- Лише ми вільні від забобонів!
* * *
- Кущ – замість ока, сідло – замість нюху,
- Горлянку – розвісив у сусідньому дворі.
- Кажуть: наглядач незримих паростків,
- Подейкують: син краплі й гусячого вирію,
- Приятель верби й будівничий мороку.
- Бо кожного ранку на моріжку – самого нема,
- А капці ходять: укладають погоду.
* * *
- Маківка слова, стебло гніву.
- Була хмара, і вже самі пелюстки.
- Віддалі між тичинками, віддалі між галактиками.
- І тільки пощо
- Червоне павутиння вкриває заплаканий білок?
* * *
- Гарцює верхи на брові,
- Калатаючи карасем по зеленому панцирі.
- Кінь без тулуба, самі копита.
- Натомість змія, суцільні горлянки,
- Ходить на хвості, гукаючи:
- Де ти, Юріє Переможцю?
- А Юрій бавиться,
- Сипле сіль і припадає на ліву ногу:
- Сідай на метелика,
- Поїдемо до моєї баби в гості,
- Скуштуєш болотяних вареників,
- Що відкривають мову мерців і трави.
* * *
- Гарбузові флейти, горіхові дзвіночки —
- Один поперед одного до виднокола.
- Той – драбину до місяця, цей – драбину до раю
- А мені – аби до серця приступці.
* * *
- Солончаки, запах і цвіт помаранчі.
- Метелики в крові, лялечки в суглобах,
- Нашестя народів із краю ночі.
- Леопардові лапи на кожному плечі.
- Не обертайся. Проходь.
- Безодня не повертає спалаху.
* * *
- Душа на краєчку леза:
- Самі мерці й немощі.
- За кленовим листком —
- Трони, пожежі й домовини.
- І тільки сопілка
- Видмухує біле дерево,
- Ніжніше, ніж качині
- Перетинки на лапах.
* * *
- … Полюють уздовж звуку й уздовж кольору,
- їздять у колісниці з калачиків води, —
- Межа завтовшки з крик потопельника. —
- І кожний мізинцем торкає свою долю
- У череску з котячої шерсти.
* * *
- Твоя сукня з яблука.
- Твій погляд – нехворощ на імперській таці.
- Усміх – пахучіший від дині.
- І все це диво
- Призначене на перегній?
- Нехай з мене сміються і кури, —
- Ніколи не погоджуся
- З біологічним визначенням світу.
* * *
- Захотів двійника?
- Сірий попіл мовчання.
- Захотів тривалости?
- Навіть ряска поглинає найменше відображення.
- Серце, провіснику пустелі,
- не говори на повний голос.
- Переступай через трупи голосівок.
- Пам’ятай: ти покараний
- Піщаними дюнами пам’яті.
* * *
- Погоничі не скажуть: ось округлість основ,
- Плакальниці не змінять обличчя: ось гроза
- Без вуликів, але в горнятку впереміш із медом.
- Лишились обабіч шляху тіла, сновиддя й дороговкази.
